Віра Петрівна Тихій, 72-річна жінка, яка колись працювала вчителькою української мови. Вона навіть уявити не могла, що опиниться у приватному пансіонаті для літніх людей — коли в Україну прийшла велика війна у 2022 році, Толя, син старенької, відправив її у спеціалізований заклад, адже цілодобово волонтерить, а невістка з внуками вимушено вихали за кордон з метою безпеки. Попри певну образу на сина, жінка замислюється, що, можливо, з її хворим серцем навіть краще буде у цьому новому місці, адже тут є і медичні працівники, і однолітки, з якими можна відвести душу й згадати минуле. Тим паче Толя ж сказав, що це не назавжди. Проте замість привітних мешканців Віру Петрівну зустрічають зранені, колючі старигани, які лишень чекають моменту, коли сонце їхнього життя зайде за горизонт.